РАЗОМ Ya Gallery

Menas kultūros fronte: kaip „Ya Gallery“ tapo ukrainiečių prieglobsčiu nuo karo

Коли мистецтво – на службі культурного фронту: як артцентр Я Галерея в епіцентрі війни стала прихистком для українців

Попри шквал інформації та застережень, до останнього дня я не вірив у те, що в Україні почнеться повномасштабна війна, а наш артцентр “Я Галерея” у Києві опиниться у самому вирі подій та стане укриттям для майже всіх мешканців будинку на Подолі, в якому він розташований. Чесно кажучи, я не приділяв багато уваги своїм вчинкам та рішенням в ті перші дні повномасштабного вторгнення російської армії. Я просто вирішив діяти. Допомагати людям навколо і менше уваги звертати на страх та невизначеність, що намагалися скувати розум та тіло. Проте, озираючись назад у події того першого жахливого дня, розумію, що моє внутрішнє сприйняття світу розділилося на до та після 24 лютого 2022 року.

Nepaisant gausybės informacijos ir perspėjimų, iki paskutinės dienos netikėjau, kad Ukrainoje prasidės plataus masto karas, o mūsų meno centras „Ya Gallery“ Kijeve atsidurs įvykių apsuptyje ir taps pastogė beveik visiems namo Podilėje, kuriame jis yra, gyventojams. Tiesą sakant, tomis pirmosiomis Rusijos kariuomenės invazijos dienomis nekreipiau daug dėmesio į savo veiksmus ir sprendimus. Tiesiog nusprendžiau veikti. Padėti aplinkiniams ir skirti mažiau dėmesio baimei ir netikrumui, kurie bandė varžyti protą ir kūną. Tačiau, žvelgdamas į tos pirmosios baisios dienos įvykius, suprantu, kad mano pasaulio suvokimas buvo padalintas į prieš ir po 2022 m. vasario 24 d

Війна навчила мене ще більше цінувати життя та людей навколо. Дала розуміння того, що мистецтво – це неймовірна сила й точка опори, навколо якої здатні об'єднатися люди та потужна зброя проти агресорів. А ті, з ким майже не спілкувався до війни, стали хорошими друзями, котрих, здається, знав багато років

Karas išmokė dar labiau vertinti gyvenimą ir aplinkinius žmones. Tai leido suprasti, kad menas yra neįtikėtina jėga ir atramos taškas, aplink kurį žmonės gali vienytis, ir galingas ginklas prieš agresorius. O tie, kurie prieš karą beveik nebendravo, tapo gerais draugais, kuriuos, regis, pažinojo daug metų.

24 лютого я приїхав у галерею о 6:30, бо мав зустріч за містом о 8:00. Саме в цей час по Києву було завдано перших ракетних ударів, а на околицях міста зазв'язалися бої. Все, що відбувалося, здавалося нереальним, чимось вигаданим. Почали телефонувати друзі та знайомі, хтось був шокований та панікував, хтось їхав у військкомат, хтось їхав з міста. Я не знав, що робити. Перше, що спало на думку, – знімати всі гроші з картки та їхати до батьків. Це я і зробив.

Vasario 24 d. į galeriją atėjau 6:30, nes 8:00 turėjau susitikimą už miesto ribų. Būtent tuo metu į Kijevą buvo paleisti pirmieji raketų smūgiai, o miesto pakraščiuose prasidėjo kautynės. Viskas, kas vyko, atrodė nerealu, kažkieno sugalvota. Pradėjo skambinti draugai ir pažįstami, kurie buvo šokiruoti ir panikavo, kiti važiavo į karinį štabą, dalis išvyko iš miesto. Nežinojau ką daryti. Pirmas dalykas, kuris atėjo į galvą, buvo išsiimti visus pinigus iš kortelės ir eiti pas tėvus. Taip ir padariau.

За декілька годин зателефонував сусід-військовий із Подолу і запитав, чи можна спуститися до нас в артцентр з дружиною та дітьми. За його словами, найближче укриття було за квартал від нас, а ситуація розвивалася дуже стрімко (вже була інформація про дві хвилі десанту на Гостомель). Я вирішив повернутися на роботу та попросив сусідів зібратися для узгодження подальших дій. Паралельно погодив з Павлом Гудімовим, власником та куратором артцентру “Я Галерея”, можливість створити у нашому напівпідвальному приміщенні бомбосховище.

Po kelių valandų paskambino kaimynas kariškis iš Podolės ir paklausė, ar galėtų su žmona ir vaikais nuvažiuoti į meno centrą. Anot jo, artimiausia prieglauda buvo už kvartalo nuo mūsų, o situacija vystėsi labai sparčiai (jau buvo informacijos apie dvi nusileidimo ant Gostomelio bangas). Nusprendžiau grįžti į darbą ir paprašiau kaimynų susiburti ir susitarti dėl tolesnių veiksmų. Tuo pačiu sutariau su meno centro „Ya Gallery“ savininku ir kuratoriumi Pavelu Gudimovu dėl galimybės mūsų pusrūsyje įkurti slėptuvę nuo bombų.

За годину наше приміщення почало перетворюватись на прихисток. Люди зносили матраци, розкладні ліжка та стільці. Запасалися питною та технічною водою. Приносили їжу та теплі речі. Я разом з декількома чоловіками задрапірував усі вікна та скляні двері тканиною, щоб дотримуватись вимог світломаскування. Картини в залах вирішили не знімати. Сусіди жартували, що не сподівалися прийти на виставку в таких обставинах. Більшість з мешканців будинку провели в оточенні робіт Дмитра Молдованова майже 2 місяці, поки ЗСУ із Силами територіальної оборони не відкинули російські війська від Києва й Київщини. А одна сусідка, котра була вагітною, за цей час народила дівчинку. Разом з людьми в приміщенні жила наша галерейна кицька Сажа.

Per valandą mūsų kambarys pradėjo virsti prieglauda. Žmonės nešė čiužinius, sulankstomas lovas ir kėdes. Jie apsirūpino geriamuoju ir techniniu vandeniu, atnešė maisto ir šiltų daiktų. Aš kartu su keliais vyrais visus langus ir stiklines duris apdengiau audiniu, kad atitiktų šviesos maskavimo reikalavimus. Jie nusprendė salėse nesifotografuoti. Kaimynai juokavo, kad tokiomis aplinkybėmis nesitikėjo atvykti į parodą. Dauguma pastato gyventojų beveik 2 mėnesius praleido apsupti Dmitro Moldovanovo darbų, kol Ukrainos ginkluotosios pajėgos ir teritorinės gynybos pajėgos nutūmė Rusijos karius nuo Kijevo ir Kijevo srities, o viena kaimynė, kuri buvo nėščia, per tą laiką pagimdė mergaitę. Kartu su žmonėmis kambaryje gyveno mūsų galerijos katė Saža.

Мешканці налагодили графік чергувань та охорони будинку. Попри небезпеку, що постійно була поруч, люди знаходили час для спілкування та розваг: влаштовували турніри з настільних ігор та пікніки на терасі.

Gyventojai sudėliojo pamainų ir namo apsaugos grafiką. Nepaisant nuolat tvyrančio pavojaus, žmonės rado laiko pabendrauti ir smagiai praleisti laiką: terasoje organizavo stalo žaidimų turnyrus, piknikus.

Завдяки героїчному спротиву Збройних сил України та Сил територіальної оборони (ТрО) ЗСУ, росіяни не змогли повністю оточити місто. Тому залишилися шляхи постачання гуманітарної допомоги та зберігалася можливість переміщення легкового та вантажного транспорту.

Вже з 15 березня артцентр “Я Галерея” відновив свою роботу. Ми активно почали займатися евакуацією творів мистецтва з Києва у Львів. Часто пакування та завантаження творів супроводжувалися звуками артилерійських боїв та повітряними тривогами. За весь час з Києва та передмістя було евакуйрвано сотні картин, скульптур та книг.

Didvyriško Ukrainos ginkluotųjų pajėgų ir Ukrainos ginkluotųjų pajėgų teritorinės gynybos pajėgų pasipriešinimo dėka rusai negalėjo visiškai apsupti miesto. Todėl vis dar buvo būdų teikti humanitarinę pagalbą ir išliko galimybė perkelti automobilius ir sunkvežimius.

Jau kovo 15 d. meno centras „Ya Gallery“ atnaujino savo veiklą. Aktyviai pradėjome evakuoti meno kūrinius iš Kijevo į Lvovą. Neretai darbų pakavimą ir krovimą lydėjo artilerijos mūšių garsai, oro signalizacija. Per visą laikotarpį iš Kijevo ir jo priemiesčių buvo evakuota šimtai paveikslų, skulptūrų ir knygų.

Коли війська агресора на початку квітня відступили з півночі України, артцентр “Я Галерея” став місцем, де зупинялися волонтери, які почали доставляти гуманітарну допомогу до частково зруйнованого Чернігова.

Паралельно ми не припиняли готувати виставку “Музи не мовчать”, що відкрилася у Львові у червні 2022 року. В проєкті зібрано роботи українських художників, створені під час війни. Також з 1 червня відкрили наш артцентр “Я Галерея” у Києві для відвідувачів.

Balandžio pradžioje agresoriaus kariuomenei pasitraukus iš Ukrainos šiaurės, meno centras „Ya Gallery“ tapo vieta, kur įsikūrė savanoriai, kurie ėmė gabenti humanitarinę pagalbą į iš dalies sugriautą Černigovą.

Tuo pačiu nenustojome ruošti 2022 metų birželį Lvove atidarytos parodos „Mūzos netyli“. Projekte – Ukrainos menininkų darbai, sukurti karo metais. Taip pat, nuo birželio 1 dienos lankytojams atidarytas mūsų meno centras „Ya Gallery“ Kijeve.

Головне що я зрозумів для себе за увесь час війни, що триває, це те, що кожен має діяти заради перемоги на своєму місці. Культурний фронт зараз важливий, як ніколи. Адже росія не одне століття робила спроби стерти з пам'яті, знівелювати всі досягнення української культури. Нині ж ми маємо всі шанси перемогти та зробити нашу країну дійсно сильною європейською державою, невід'ємною частиною світової культури. І мистецтво – це дійсно потужна зброя у боротьбі проти окупантів!

Pagrindinis dalykas, kurį aš pats supratau per visą vykstantį karą, yra tai, kad kiekvienas turi veikti savo srityje dėl pergalės. Kultūros frontas dabar svarbesnis nei bet kada. Juk ne vieną šimtmetį Rusija bandė ištrinti iš atminties, panaikinti visus Ukrainos kultūros laimėjimus. Dabar turime visas galimybes laimėti ir paversti savo šalį tikrai stipria Europos valstybe, neatsiejama pasaulio kultūros dalimi, o menas yra tikrai galingas ginklas kovojant su užpuolikais!

Арт менеджер, мистецтвознавець Юрій Горпинич

Meno vadybinikas Jurijus Horpynych